М.О. Скрипник - видатний діяч України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ІСТОРІЇ СЛАВ’ЯН

Реферат

з дісципліни: “Історія України”

на тему:

М.О.Скрипник – видатний діяч України

студентки I курсу

обліково-фінансового факультету

спеціальність фінанси

денного відділення

групи 0104а

Кузнецової Наталії Олексіївни

Консультант:

Шабельников Віктор Ілліч

Донецьк 1999

Народився Микола Олексійович Скрипник 13 січня 1872 р. в

с.Ясинуватому, колишня Катеринославська губ. Виріс на залізничий лінії;

спочатку вчився в 2-класовій сільській школі з 5-ма відділами в Харківський

губернії, а далі в Ізюмській реальній школі, звідки його виключили за

виявлену пропаганду серед селян.

Микола Олексійович був людиною надзвичайної особистої мужності, про

що, зокрема свідчать понад п’ятнадцять арештів, сім засуджень на заслання

загальним строком 34 роки, один вирок до розстрілу, шість втеч з-під

арешту, з царських в’язниць та заслань.

М.О. Скрипник – активний учасник жовтневого перевороту. Він був

членом Військово-революційного комітету при Петроградській Раді.

Після Жовтневої революції був у комісії щодо організації “Высшего

Совета Народного Хозяйства” і в комісії вироблення першого походження про

нього. I Всеукраїнський з’їзд Рад викликав Скрипника на Україну і обрав

народним секретарем праці, а далі торгівлі й промисловості. Він провів I

Всеукраїнську конференцію селянських делегатів в січні 1918 р. в Харкові.

Після того, як Київ узяли німецькі війська, конференція представників Рад у

Полтаві обрала його на голову робітничо-селянського уряду України та

народним секретарем чужоземних справ, це затвердив і

II Всеукраїнський з’їзд Рад у Катеринославі в березні 1918 р. На останньому

засіданні ЦВК України в Таганрозі в квітні 1918 р. його обрали до

повстанського народного секретаріату, а на партійній нараді там же обрано

членом і секретарем Організаційного Бюро щодо скликання

I з’їзду КПУ, що обрав Миколу кандидатом ЦК КП(б)У, а з грудня 1918р. він

ввійшов до ЦК. Того ж таки 1918. ЦК направило його для роботи до ВЧК, де

він був членом колегії та завідувачем відділу боротьби з контрреволюцією. В

січні знову ввійшов до складу робітничо-селянського уряду УССР народним

комісаром державного контролю. Був делегатом від КПУ на I конгресі

Комінтерну. Далі був особоуповноваженим «Совета обороны» в справі боротьби

з повстанською задніпровською дивізією отамана Зеленського. Після виходу з

Києва спочатку був начальником політвідділу Гомельського укріпрайону, а

далі в порядку мобілізації його призначили на Начальника «Особого отдела»

південно-східного фронту. На Україну повернувся в квітні1920 р., і тут його

обрали народним секретарем Роб.-сел. Інспекції”.

Йому і пізніше довірялися найвідповідніші посади: наркома внутрішніх

справ, юстиції, освіти, генерального прокурора, а в останній рік – голови

Держплану і заступника голови Раднаркому УССР. Він неоноразово обирався до

ЦК ВКП(б), ВУЦВК, ЦВК СРСР, виконкому Комінтерну. У 1925-1933 рр. Був

членом політбюро ЦК КП(б)У.

Значним був внесок М.О.Скрипника у вирішення питань національно-

державного і культурного будівництва. Тут яскраво виявилися його

принциповість і сміливість у відстоюванні своєї позиції, яка нерідко

розходилася з поглядами Сталіна. Ще навесні 1918 р. Скрипник як голова

уряду УСРР висловив рішучий протест прити грубого випаду наркома

національностей РСФРР Сталіна на адресу керівництва України, яке нібито

“грало” в самостійність.

Скрипник чимало зробив для розвитку національної культури, здійснення

політики “українізації”. Водночас він брав активну участь у боротьбі проти

так званого “шумськізму” та інших течій, яким несправедливо було приклеєно

ярлик “націонал-ухильництва”.

У руках Скрипника від початку 1927 р. опинилися всі важелі від

народної освіти й культури, і завдяки невсипущій його енергії він володів

тоді чи не половиною всього радянського будівництва на Україні. Вплив

Миколи Олексійовича на духовне життя республіки, на процес українського

національного відродження, що ми називаємо розстріляним, був значним. Варто

згадати й те, що М.О.Скрипник, крім посади наркома, займав пост директора

Всеукраїнської Асоціації Марксо-Ленінських Інститутів (ВУАМЛІН), керував

Асоціацією історіків, був секретарем комуністичної фракції ВУАН, головним

редактором Української Радянської Енциклопедії, головним редактором Комісії

по редагуванню перкладів творів Леніна на українську мову.

Сталінська політика була спрямована на те, щоб вибити з українського

народу всеякі залишки національного почуття і національної свідомості. Це в

корені суперечило переконанням М.О.Скрипника, змісту його діяльності як

наркома освіти. Тому на початку 30-х рр., ставало дедалі ясніше, що з

відходом Сталіна від політики “коренізації” нарком освіти України неминуче

має опинитися у центрі нещадної критики. Для такої критики було обрано

трагічний момент в Україні, як і в деяких інших регіонах країни, лютував

голод.

28 лютого 1933 р. Скрипник розпочав роботу у Держплані республіки.

Зовні все виглядало цілком пристійно: старий, перевірений партієць керував

дуже важливою для республіки ділянкою. Водночас вищі партійні інстанції

продовжували приймати рішення, що засвідчували: курс на дискредитацію

Скрипника триває.

4 березня 1933 р. політбюро ЦК КП(б)У прийняло документ під назвою

“Про проект резолюції про підсумки українізації”, в якому говорилося:

“а) Проект резолюції, що запропонувала Комісія ПБ,- в основному

прийняти. Доручити тт.Косіору, Постишеву й Попову остаточно відредагувати.

б) Доручити тов. Попову розробити практичні пропозиції з питань, що

зв’язані з обговоренням й проведенням в життя резолюції.

в) Вважати політично недоцільним випускати брошуру тов.Скрипника

“Нариси Підсумків (стенограма промови на засіданні Колегії НКОсвіти

14.11.33 р.)”.

А 31 березня 1933 р., знов-таки спеціальним рішенням ЦК КП(б)У, було

засуджено ще одну брошуру – цього разу про Скрипника, брошуру Г.Овчарова

“Микола Скрипник і радянська література”.

Тоді ж, 31 березня, було вирішено вивести М.О.Скрипника зі складу

“комісії по фонду ім.Леніна” і замінити його Затонським.

Проти Миколи Скрипника було ще багато випадів в пресі, колишні

товариши по партії предали його.

“7 липня 1933 року позбавив себе життя член ЦК і політбюро ЦК КП(б)У

тов. Микола Олексійович Скрипник,- було опубліковане в пресі від ЦК КП(б)У

8 липня,-Бувши старим революціонером і большовиком, що мав великі заслуги

перед революцією й робітничим класом, тов.Скрипник вчинив акт малодушності,

негідний всякого комуніста й тим більше члена ЦК. Причина цього

неприпустимого акту є те, що за останні роки т. Скрипник, заплутавшись у

своїх зв’язках з українськими буржуазно-націоналістичними елементами, які

мали партквиток у кишені, і не мавши сил вибратися з цієї павутини, став

жертвою цих контрреволюційних елементів і пішов на самогубство”.

Використана література:

1. Р. Я. Пиріг, Ю.І.Шаповал “Микола Скрипник: Хроніка загибелі”

//Політика і час, 1991, №4, с.75-86

2. Іван Кошелівець “Микола Скрипник”