Навчальний курс "1С:Бухгалтерія в умовах фахово-інформативної підготовки бухгалтера"

Міністерство освіти і науки України

Бердянський державний педагогічний університет

Факультет комп'ютерних технологій та систем

Дипломний проект

на тему:

Навчальний курс "1С:Бухгалтерія в умовах фахово-інформативної підготовки бухгалтера"

2009

Мета дослідження - розробити, теоретично обґрунтувати та практично апробувати модель навчального курсу "1С:Бухгалтерія в умовах фахово-інформаційної підготовки бухгалтера (на прикладі ТОВ "Фокстрот")" як складову фахово-інформатичної підготовки сучасного бухгалтера.

Гіпотеза дослідження - полягає у припущенні, що рівень фахово-інформатичної підготовки спеціаліста відповідатиме вимогам сучасного інформатизованого виробництва якщо: 1. Навчальному курсі реалізувати сучасні підходи до організації виробничої діяльності (діяльнісний підхід, диференційна та особиста-орієнтація навчання); 2. Організувати підготовку обліковця на основі навчального курсу; 3. Модернізувати зміст і форми виробничого процесу.

Апробація проводилася на базі ТОВ "Фокстрот" (м. Бердянськ). Курс пройшли 1 бухгалтер та 4 продавці-касири різних відділів ТОВ "Фокстрот".

Робота складається зі вступу, 5 розділів, списку використаних джерел (25 найменувань), ___ додатків. Загальний обсяг роботи ____ сторінки, з яких 120 сторінок основного тексту. В роботі використано 8 таблиць та 16 малюнків.

• Анотація
• Зміст
• Перелік умовних скорочень
• Вступ
• РОЗДІЛ І. Дидактичні основи побудування курсу "1С:Бухгалтерія в умовах фахово-інформаційної підготовки бухгалтера (на прикладі ТОВ "Фокстрот")"
• 1.1 Професійна освіта України й основні поняття
• 1.2 Методика аналізу професійної діяльності фахівця
• 1.3 Методика формування учбового плану підготовки гуманітарного, фундаментального і соціально-економічного циклу
• 1.4 Методика формування змісту дисциплін професійної (спеціальної) підготовки
• 1.5 Методика формування програми професійної підготовки студентів технічних спеціальностей. Теоретичне навчання
• 1.6 Практичне навчання
• 1.7 Загальна концепція системи "1С:Підприємство"
• РОЗДІЛ IІ. Конструювання навчальної програми курсу "1С:Бухгалтерія в умовах фахово-інформаційної підготовки бухгалтера (на прикладі ТОВ "Фокстрот")"
• 2.1 Архітектоніка навчального курсу
• 2.2 Зміст навчального курсу
• 2.3 Навчальна програма
• РОЗДІЛ ІІІ. Методична розробка курсу
• 3.1 Методика підвищення кваліфікації адміністратора системи "1С" за курсом "1С:Бухгалтерія в умовах фахово-інформаційної підготовки бухгалтера (на прикладі ТОВ "Фокстрот")"
• РОЗДІЛ ІV. Економічна частина
• 4.1 Техніко-економічна та соціальна ефективність
• РОЗДІЛ V. Охорона праці та безпека життєдіяльності
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додаток 1. Критерії оцінювання рівня навчальних досягнень учнів з основ інформатики
• Додаток 2. План-конспект заняття з виробничого навчання (45 хвилин)

ЗУН - знання, уміння й навички;

ДК_1С - дидактичний комплекс по "1С:Підприємство";

ПЗ - програмне забезпечення;

ПК - персональний комп'ютер;

БД - база даних;

СУБД - Системи Управління Базами Даних;

SQL - Special Query Language (спеціальна мова запитів);

IP-адреса - Internet Protokol-адреса, 32-розрядне число, розділене крапками, що представляє IP-адресу як ресурс кластера;

LPT - порт вводу/виводу для підключення пристроїв паралельного інтерфейсу (принтер, ключі захисту "1С").

Проблеми підвищення прибутковості підприємства, ефективності роботи персоналу, створення оптимальної структури керування, хвилюють будь-якого керівника. Йому доводиться приймати рішення в умовах невизначеності й ризику, що змушує його постійно тримати під контролем різні аспекти фінансово-господарської діяльності. Ця діяльність відбита у великій кількості документів, що містять різнорідну інформацію. Грамотно оброблена й систематизована вона є деякою мірою гарантією ефективного керування виробництвом. Навпроти, відсутність достовірних даних може привести до невірного управлінського рішення й, як наслідок, до серйозних збитків.

Впровадження бухгалтерських пакетів і програм дозволяє автоматизувати не тільки бухгалтерський облік, але й навести порядок у складському обліку, у постачанні й реалізації продукції, товарів, відслідковувати договори, швидше розраховувати заробітну плату, вчасно здавати звітність.

Через недбалість у бухгалтерському обліку підприємство може сильно постраждати або навіть потерпіти крах. Прикладів тому й дуже багато, причому часто страждають підприємства, що прагнуть працювати чесно. Страждають через недбале ведення внутрішньої бухгалтерії підприємства. Страждають також через незнання й відповідно невиконання останніх законів і розпоряджень. При веденні бухгалтерського обліку вручну можливі й найпростіші арифметичні помилки.

Звичайно, комп'ютер не може замінити досвідченого й грамотного бухгалтера, але дозволить упорядкувати бухгалтерський облік, збільшити кількість одержуваної інформації, підвищити оперативність бухобліку, зменшити число арифметичних помилок, оцінити поточне фінансове становище підприємства і його перспективи.

У світі існує багато бухгалтерських пакетів різної потужності й вартості, однак українські бухгалтери й підприємці віддають перевагу пакетам, створеним у країнах співдружності (Україна, Росія), як найбільш підходящі для умов перехідної економіки й швидкої зміни законодавчих актів, що регулюють порядок бухгалтерського обліку.

Автоматизація бухгалтерського обліку в Україні відбувалася в кілька етапів. Перший етап розробки програм автоматизації бухгалтерського обліку збігся за часом з перебудовою, коли з'явилася реальна потреба в програмних продуктах такого типу для потреб малих підприємств і кооперативів, обслуговування тимчасових трудових колективів й інших нових суб'єктів бухгалтерського обліку. Цей період характеризувався масовим ввозом у нашу країну персональних комп'ютерів, що в значній мірі обумовило вибір останніх у якості основної апаратної платформи для бухгалтерських розробок. Більшість програм створювалося у вигляді АРМ (автоматизованих робочих місць) і призначалося для експлуатації на автономних комп'ютерах. У цей час були популярні перші бухгалтерські програми: "Фінанси без проблем" ("Хакерс Дизайн"), "Турбо-бухгалтер" ("ДИЦ"), "Парус" ("Парус").

Другий етап був пов'язаний з розвитком комерційних структур і початком приватизації. Десятки тисяч створюваних ТОВ, АТЗТ і кооперативів мали потребу в бухгалтерському обліку. На хвилі загальної комерціалізації спостерігався бурхливий ріст багатотиражних розробок. Ентузіастів-одинаків і тимчасові трудові колективи переросли в професійні групи фахівців, що об'єдналися у власні компанії, які хотіли діставати прибуток із продаваного тиражу бухгалтерських програм. Саме тоді були утворені сьогоднішні фірми-лідери: "1С", "Інтелект-Сервіс", "Диасофт", "Омега", "Р-Стайл" (R-Style Software Lab).

Третій етап розвитку бухгалтерських систем характеризується створенням інтегрованих програмних засобів, що поєднують кілька предметних областей автоматизації.

Актуальність дослідження зумовлена перебудовою системи профтехосвіти. Основними проблемами, що супроводжують цей процес є: підвищення якості підготовки безпосередніх виробників матеріальних цінностей держави - професійних кадрів, приведення їх у відповідність до світових стандартів, розвиток професійної компетентності, конкурентоспроможності та мобільності випускників в умовах розвитку ринкових економічних відносин.

Законодавчі акти України і структура освіти, навчальні плани і програми в основному забезпечили сприятливі передумови для підготовки висококваліфікованих кадрів, що відповідають сучасним вимогам. Разом з тим у більшості навчальних закладів залишились традиційні підходи до організації навчального процесу, застосовуються, зазвичай, ті ж форми і методи навчання. Це загострює педагогічну суперечність між сучасними вимогами до підготовки спеціалістів сфери виробництва та здатністю існуючої системи професійної освіти задовольнити ці вимоги.

Аналіз цієї суперечності визначає актуальність проблеми теоретичного обґрунтування та експериментальної перевірки педагогічних умов підвищення якості професійної підготовки учнів, що забезпечують формування у них високої професійної компетентності.

Визначено чотири послідовних рівня готовності студента до вирішення професійно-орієнтованих навчально-виробничих завдань і задач. Вони відображають послідовне формування професійної підготовки:

ю перший - задано мету, ситуацію і дії з її вирішення;

ю другий - задано мету і ситуацію, а від учня вимагається на основі раніше засвоєних знань виконати дії;

ю третій - задано мету, відомо ситуацію, від студента вимагається самому уточнити ситуацію і виконати дію;

ю четвертий - відомо тільки загальну мету, проблему. Студенту необхідно самому визначити задачу, знайти шляхи її розв'язку, вирішити і проаналізувати рішення.

Сучасний ринок праці ставить завдання забезпечити випереджувальний розвиток фахової підготовки на основі ефективної координації діяльності усіх ланок освіти, тісної їх інтеграції з наукою і виробництвом за допомогою створення навчально-науково-виробничих комплексів; розробки та впровадження різноманітних курсів з метою отримання учнями додаткової можливості працевлаштування; виховання спеціалістів, які поєднують фундаментальні знання і ґрунтовну практичну підготовку; посилення індивідуального підходу; розвиток творчих здібностей фахівців.

Не останнє місце в стратегії розвитку професійної освіти відводиться її організаційно-методичному забезпеченню. Це стосується не лише оновлення змісту освіти, а й застосування різноманітних, у тому числі нетрадиційних форм і методів навчання, навчально-методичного забезпечення; індивідуалізації підготовки, яка передбачає навчання за індивідуальними навчальними планами, програмно-цільовий, особисто-орієнтований підхід до організації самостійної роботи учнів і студентів; інформатизації підготовки спеціалістів, широкого використання обчислювальної техніки в навчальному процесі; створення навчальних посібників, підручників нового типу.

Таким чином, актуальність вибраної теми визначається вимогами, що ставляться на сучасному етапі до змісту та якості підготовки молодшого спеціаліста, його конкурентоспроможності й мобільності.

Моя тема: "Розробка навчального курсу "1С:Бухгалтерія в умовах фахово-інформаційної підготовки бухгалтера (на прикладі ТОВ "Фокстрот")"".

Об'єкт дослідження -- навчально-виховний процес з підготовки обліковця (адміністратора) на курсах фахово-інформаційної підготовки бухгалтера.

Предмет дослідження - розробка та експериментальна перевірка ефективності курсу ""1С:Бухгалтерія в умовах фахово-інформаційної підготовки бухгалтера (на прикладі ТОВ "Фокстрот")"" у торговельному підприємстві.

Мета дослідження - розробити, теоретично обґрунтувати та практично апробувати модель навчального курсу "1С:Бухгалтерія в умовах фахово-інформаційної підготовки бухгалтера (на прикладі ТОВ "Фокстрот")" як складову фахово-інформатичної підготовки сучасного адміністратора програми 1С:Бухгалтерія у торговельному підприємстві.

Гіпотеза дослідження - полягає у припущенні, що рівень фахово-інформатичної підготовки спеціаліста відповідатиме вимогам сучасного інформатизованого виробництва якщо:

ю у навчальному курсі реалізувати сучасні підходи до організації навчально-пізнавальної діяльності учнів на курсах (діяльнісний підхід, диференційна та особиста-орієнтація навчання);

ю організувати підготовку адміністратора (програміста) на основі навчального курсу;

ю модернізувати зміст і форми організації навчального процесу.

Відповідно до об'єкта, предмета, мети та гіпотези дослідження передбачено розв'язання таких задач:

ю вивчити сучасний стан досліджуваної проблеми за науково-педагогічною літературою, матеріалах конференції на основі аналізу передового педагогічного досвіду;

ю з'ясувати сучасні вимоги до фахово-інформатичної підготовки адміністратора-програміста та конкретизувати дидактичні принципи вибору змісту навчального курсу;

ю розробити і теоретично обґрунтувати модель фахово-інформатичної підготовки спеціаліста (наочність, впроваджений програмний засіб, організацію навчального процесу, форми, методи дидактичного забезпечення);

ю розробити навчальний метод забезпечення курсу "1С:Бухгалтерія в умовах фахово-інформаційної підготовки бухгалтера (на прикладі ТОВ "Фокстрот")";

ю експериментально апробувати навчальний курс.

Експериментальна база дослідження. Робота проводилася на базі ТОВ "Фокстрот" (м. Бердянськ). На цих курсах і була частково апробована навчальна програма. Курс пройшли 1 бухгалтер та 4 продавці-касири різних відділів ТОВ "Фокстрот".

Методи дослідження у дипломній роботі: для досягнення мети і розв'язання завдань застосовувалися теоретичних та емпіричних методів дослідження:

ю аналіз, порівняння та узагальнення наукових джерел із досліджуваної проблеми;

ю спостереження, бесіди, які застосовувались з метою діагностування якості професійної підготовки учнів з фахово-інформаційної підготовки бухгалтера, касира;

ю формуючий експеримент: експериментально перевірялась ефективність спецкурсу.

Теоретична значущість полягає у відборі і конкретизації змісту, конструювання змісту курсу.

Практична значущість полягає у розробці навчальної програми та дидактичних і методичних компонентів у навчальному процесі.

Для аналізу сучасної системи професійної освіти використовуємо системний підхід, обумовивши спочатку зовнішні зв'язки поняття професійної освіти, потім виділивши її елементи і зв'язавши них між собою.

На початковому етапі варто згадати з курсу педагогіки основні визначення понять "освіта", "зміст освіта", "компоненти змісту освіта".

Освіта - суспільно організований і нормований процес (і його результат) передачі соціально значимого досвіду попередніх поколінь наступним, що становить собою в онтогенетичному плані становлення особистості відповідно до генетичної програми і соціалізацією особистості [10].

Зміст освіти - система знань, умінь і навичок, оволодіння якими сприяє розвиткові розумових і фізичних здібностей учнів, формуванню в них основ світогляду і моралі, необхідної поведінки, підготовки до життя і праці. Зміст освіти і являє собою частину освіти, як зміст триєдиного процесу, що характеризується засвоєнням досвіду, розумовим і фізичним розвитком.

Головним видом діяльності при цьому є навчання. Системний аналіз поняття змісту утворення представлений у такому вигляді:

Зовнішні зв'язки системи освіти виявляються у всіх цілях освіти, серед яких головними є засвоєння досвіду особистості, виховання типологічних властивостей особистості, розумовий і фізичний розвиток. Іншими словами, зміст освіти - це те, що передається особистості у відкритому виді через зміст навчального матеріалу й у схованому - через форми і методи навчання.

Елементи змісту освіти можуть бути представлені "наскрізними компонентами змісту освіти" або його галузями.

Варто нагадати, що під "наскрізними" компонентами або галузями освіти особистості розуміються такі його послідовно розвиваються в часі галузі, що пронизують усі послідовні види й етапи освіти. Для виділення основних компонентів змісту освіти варто пригадати, що головним видом діяльності в освіті є навчання, що спрямоване, у першу чергу, на засвоєння досвіду. Виходячи з цього, у структурі змісту освіти, у першу чергу, знаходить своє відображення структура досвіду особистості.

Досвід особистості виражається пересічними між собою групами компонентів:

ю якості особистості, інваріантні предметній специфіці діяльності, тобто відповідні найбільш загальній структурі діяльності (досвід фізичного розвитку, досвід естетичних відносин до життя, досвід трудової і професійної діяльності, досвід пізнавальної і наукової діяльності, досвід моральних відносин);

ю досвід предметної діяльності, який диференціює по ступені спільності її видів (загально-спеціальне і перетинання - політехнічне освіти);

ю досвід особистості, який диференціює за принципом - теорія- практика (знання-уміння);

ю досвід особистості, диференцируємий по творчій ознаці (репродуктивна і творча діяльність).

Ця структура знаходить своє відображення в змісті освіти, зокрема, може бути застосована при виділенні його компонентів [10].

Кожна з "наскрізних" галузей (компонентів) освіти починається в дошкільному віці, далі вони проходять у якості "наскрізних ліній" через загальноосвітню школу і професійні навчальні заклади і знаходять свій розвиток у процесі перманентного (підвищення професійного рівня) освіти, що відбито на мал. 1.1.

Мал. 1.1 Характеристики опиту особистості

Як видно, зміст освіти містить у собі три основних взаємоперетинаючі компоненти - загальне, політехнічне і спеціальне мал. 1.2.

Мал. 1.2 Загальні компоненти змісту освіти

Під загальним розуміється освіта, результатом якої є формування здатності до виконання його загальнокультурних, загальнолюдських функцій і видів діяльності.

Спеціальна - освіта забезпечує підготовку до спеціальних, насамперед, професійним видам діяльності.

Політехнічна освіта розглядається як галузь перетинання загальної і фахової освіти.

Професійна освіта являє собою такий вид освіти, що готує людину до певного виповнення соціально-диференційованих функцій. Для визначення зовнішніх зв'язків змісту освіти варто визначити співвідношення понять "спеціальна і професійна освіта", "професійна підготовка і професійна освіта".

Відповідно до концепції Лєднёва B.C., фахова освіта є однією з "наскрізних" галузей освіти, у якій виділяється ряд послідовних рівнів. При цьому, як відзначає автор, структура фахової освіти не обмежується названими рівнями і має свої наскрізні галузі, що пронизують усі рівні.

Таким чином, фахова освіта є одним з наскрізних компонентів змісту освіти, його визначеною галуззю, що готує людину до виконання визначених спеціальних диференційованих функцій і є присутнім у змісті освіти на всіх етапах життя людини, починаючи з дошкільного віку.

Професія - це здатність виконувати роботи, що жадають від особистості визначеної кваліфікації. Професія вимагає визначеного позначення кола знань і умінь.

Спеціальність - це категорія, що характеризує:

ю у сфері освіти - спрямованість і зміст навчання при підготовці фахівця (визначається через об'єкт діяльності фахівця і відображає вид його діяльності і сферу використання його в роботі);

ю у сфері праці - особливість спрямованості і специфіку роботи в рамках професії (зміст задач професійної діяльності).

Виходячи з цього, можна відзначити, що:

ю професія є більш широким поняттям, чим спеціальність;

ю різновиду професій називають спеціальностями;

ю критеріями виділення спеціальностей є способи диференціації професій, що і визначають структуру професійної діяльності.

Варто нагадати, що діяльність по ступені вхідних у неї видів підрозділяється на загальну для всіх людей і професійну. Загальна діяльність, що визначає здібності людини до життя в суспільстві, містить у собі такі наступні різновиди: пізнавальні, комунікативні, трудові, моральні, естетичні і фізичні. Усі вони формуються не тільки в період одержання середньої освіти, але й у процесі професійної освіти при вивченні дисциплін гуманітарного, соціально-економічного і фундаментального циклів.

Для визначення видів професійної діяльності можна використовувати класифікацію Леднєва B.C. і Смирновій Є.Е., що затверджують, що одним з універсальних способів диференціації професійної діяльності є "специфіка використання в народному господарстві фахівців однієї професії - внутрішньо - професійний поділ праці, у результаті якого визначається перелік спеціальностей". Цей перелік спеціальностей і виділяє в професіях визначені типологічні групи діяльності, що вирішують такі типові задачі: технологічні, організаційні, проектні, наукові, педагогічні. Дані задачі деякою мірою характеризують професійну діяльність з погляду способів і форм її існування і звуться "вид діяльності". Таким чином, у залежності від професійного поділу праці, професійна діяльність підрозділяється на наступні види: технологічна, організаційно-управлінська, науково-дослідна, проектно-конструкторська, педагогічна.

Виділення цих видів діяльності дає можливість визначити умовно наступні сфери застосування професій або так називані спеціальності в рамках професій:

ю технологічні;

ю організаційні й управлінські;

ю проектні і конструкторські;

ю науково-дослідні;

ю викладацькі (спеціальні дисципліни).

Інші ознаки виділення спеціальностей залежать від об'єкта діяльності або галузі знання, до якої належить дана професія.

Так, наприклад, в енергетику спеціальності і спеціалізації виділяються по наступних ознаках:

ю по виду енергоресурсів, що використовуються для вироблення електроенергії (тепло, -гідро, -атомна енергетика);

ю по виду одержуваної енергії (теплоенергетика, електроенергетика);

ю по приналежності до галузі (основні, видобувні, переробні);

ю по виду використаного устаткування! і технологічним процесам (теплові ЕС, гідроелектростанції, атомні електростанції, передача і розподіл електроенергії, споживання електроенергії).

Виходячи з цього, найменування енергетичних професій і спеціальностей виробляється саме по зазначеним вище ознаках. Мається, наприклад, професія - інженер, спеціальність - електроенергетика, спеціалізація - електрична частина станцій і підстанцій і т.д. Це положення показане на мал. 1.3.

Мал. 1.3 Способи виділення спеціальностей

Представлені професії припускають наявність умінь виконувати всі чотири види професійної діяльності. Але таке положення властиве не всім професіям. Так, наприклад, електрослюсар не може виконувати всі перераховані види діяльності, оскільки він не має достатньої для цього підготовки. Іншими словами, спеціальністю можна володіти з різним ступенем майстерності.

Поняття "ступіні освіти" уперше ввів Лєднёв B.C., пояснюючи ступінчастість сучасного утворення тим, що формування системи умінь і зв'язаного з цим розумового розвитку є процесом удосконалювання психіки людини, що здійснюється послідовно за допомогою вправ. Але цей процес, хоча і статичний, усе-таки має на увазі стрибки переходу кількості в якість. З цими стрибками автор зв'язує послідовні етапи в професійній освіті, виділяючи в ньому IV ступіні (IV рівня), кожному з яких властиві еталонні алгоритми діяльності і визначені рівні кваліфікації, що існували в СНД до 1995 року.

Ступінь майстерності фахівця при рішенні різного виду задач визначає його кваліфікацію або так називані рівні професійної кваліфікації. У рамках кожного з них існують свої під рівні, що дають можливість диференціювати праця фахівця й оцінювати його в залежності від умінь кваліфікаційно виконувати задану роботу. Такими під рівнями в робочих професіях є кваліфікаційні розряди, для фахівців з вищою освітою - підрозділу на категорії і рівні (молодший інженер, старший інженер, інженер-конструктор і т.п.), а в науковій сфері - учені ступені і звання [8].

В даний час в Україні система професійної підготовки в зв'язку з необхідністю інтеграції в Європейське співтовариство перетерпіла цілий ряд змін. Введено інші рівні професійної освіти - кваліфікаційний, освітній, освітньо-кваліфікаційний рівень мал. 1.4.

Мал. 1.4 Характеристика рівнів професійної кваліфікації в Україні

Дани трохи інші характеристики понять "професія", "спеціальність", "кваліфікація", а також способи виділення професії. Але основні положення концепції Леднєва В.З про східчасту закономірність професійної освіти залишилися щирими і покладені в основу системи професійної освіти.

Кваліфікація - це здатність особистості виконувати задані обов'язки і визначені роботи на визначеному рівні. Вона вимагає визначеного освітньо - кваліфікаційного рівня і позначається через професію.

Освітній рівень - характеристика освіти по визначенні рівня сформованості якостей людини, що забезпечують його всебічний розвиток як особистості і достатні для одержання відповідної кваліфікації.

В Україні існують наступні освітньо-кваліфікаційні рівні: кваліфікований робітник, молодший фахівець, бакалавр, фахівець, магістр.

Сучасна система освіти України включає систему загальної середньої освіти і професійної освіти. У свою чергу, система професійної освіти включає професійно-технічну освіту, вища освіта і перманентна (післядипломна) освіта. При цьому кожному освітньо-кваліфікаційному рівневі відповідають визначені типи навчальних закладів.

Варто особливо підкреслити, що сучасному утворенню України властиві наступність і ступінчастість освіти, що дозволяють людині підвищувати свій професійний рівень протягом усього, життя переходячи від одного типу навчального закладу до іншого.

Сучасна система професійної освіти України включає 5 освітньо-кваліфікаційних рівнів, кожному з яких властивий своє коло освітніх задач. Слід зазначити, що сьогодні в Україні тільки починає формуватися чітка концепція навчання і професійного використання бакалаврів і молодших фахівців [10]. З погляду освітніх задач, рівень "бакалавр" наближається до рівня "фахівець", тому що він дає тому, якого навчають, той необхідний обсяг фундаментальних і професійно-орієнтованих дисциплін, що дозволяє йому продовжити навчання у вищих навчальних закладах четвертого рівня кваліфікації для одержання диплома фахівця і далі магістра. З іншого боку, з погляду наявності умінь виконувати типові професійні задачі, рівень "бакалавр" ближче до "молодшого фахівця", тому що він дає можливість виконувати виробничі задачі на рівні фахівця середньої ланки - техніка, молодшого службовця. Виходячи з цього, можна затверджувати, що сьогодні в Україні існує IV рівня кваліфікації: робоча кваліфікація (кваліфікований робітник, що навчався в ПТНЗ), середня кваліфікація (фахівці середньої ланки, яких готують технікуми, коледжі), вища кваліфікація (фахівці, яких випускають Вузи III і IV рівнів акредитації), наукова (магістр, старший науковий співробітник, кандидат наук, доктор наук, що закінчили Вузи III і IV рівня акредитації). Таким чином, можливо сполучити раніше існуючу систему професійного утворення із сучасною системою професійного утворення України, що постійно удосконалюється, вливаючи у світове співтовариство. Кожному рівневі кваліфікації властивий визначене коло типових задач або визначені види професійної діяльності, що повинна вміти аналізувати і визначати інженер-педагог у своїй роботі. Даний вид діяльності інженера-педагога є визначальним при постановці мети і виборі технологій навчання (далі розглядається методика. аналізу професійної діяльності).

1.2 Методика аналізу професійної діяльності фахівця

Аналіз професійної діяльності фахівця є першим етапом роботи інженера-педагога над проектом навчання. Як відомо, створення всякого проекту, у тому числі і дидактичного, починається з аналізу вихідних даних. У результаті такого аналізу створюється повне уявлення про ту інформацію, що повинна лягти в основу проекту, а також вимальовується образ кінцевого продукту, створюваного в ході проектування, встановлюються умови, необхідні для рішення задач навчання. Усе це визначає важливість розглянутого етапу, від якого надалі залежить результат проектування. Цей етап дидактичного проектування включає аналіз професійної діяльності, виходячи з чого зветься етапу аналітичної діяльності.

Розглянута діяльність має структуру, властивої будь-якої діяльності і для її опису використовують комплексне застосування наук - психології, педагогіки. Комплексна (організаційно-психологічна) структура діяльності в даному випадку буде включати організаційні (суб'єкт, процес, предмет, умови, продукт) і психологічні елементи (мети, мотиви, засоби, способи) [10].

При цьому:

Суб'єкт діяльності - група (індивід), що цілеспрямовано діє для задоволення своїх потреб.

Ціль є системоутворюючим фактором діяльності і може бути виражена у формі її результату і продукту.

Результат діяльності - психологічне збільшення досвіду особистості, що він здобуває при досягненні мети.

Продукт діяльності - матеріальне представлення того, що виходить при здійсненні діяльності.

Предмет діяльності - це те, що має суб'єкт на початку діяльності, і те, що в остаточному підсумку перетвориться в продукт.

Процес діяльності - це сукупність цілеспрямованих дій викладача по застосуванню предмета діяльності відповідно до заданої мети.

Спосіб діяльності характеризується підготовленістю суб'єкта до тієї або іншої роботи і може бути розкритий через засоби здійснення діяльності.

Засоби - це або досвід суб'єкта, що може бути виражений через сукупність професійно-методичних задач, або всі допоміжні об'єкти, за допомогою яких здійснюється діяльність.

Умови діяльності - це середовище засобів, за допомогою яких здійснюються дії.

Іншими словами, суб'єкт, маючи визначену мету, що визначається мотивом, впливаючи на предмет і здійснюючи визначені дії за допомогою засобів діяльності у визначених умовах, одержує продукт і результат. Усе сказане укладається в схему (мал. 1.5).

Мал. 1.5 Загальна структура діяльності

Для опису будь-якої діяльності, у тому числі й аналітичної, досить розкрити кожний із приведених елементів.

Так у державних документах запропоновано аналізувати діяльність фахівця, розкриваючи мету (у формі продукту), предмет, засоби і процес діяльності.

Розглянемо для приклада в узагальненому виді елементи діяльності фахівців в області енергетики, медицини і педагогіки (табл. 1.1), виділивши мету, результат, продукт, предмет, суб'єкт і процес.

З цих позицій представляється можливим провести аналіз діяльності викладача при розробці проекту навчання.

Особливістю діяльності викладача спеціальних дисциплін є її стругаючи професійна спрямованість. Іншими словами, кожна педагогічна дія викладача і тих, яких навчають, у рамках професійного навчання, незалежно від змісту досліджуваного матеріалу, завжди повинне бути спрямоване на рішення визначеної стратегічної задачі - формування особистості, що володіє професією і готової на високому професійному рівні здійснювати визначені види діяльності, обумовлені спеціальним поділом праці.

Таблиця 1.1 Комплексний аналіз різних видів діяльності

Відповідно до цього на початковому етапі проектування необхідно вивчити і чітко представити образ (модель) тієї особистості, яку варто формувати, визначивши при цьому арсенал професійних умінь, необхідних для підготовки даної особистості. Цим визначається мета етапу аналізу професійної діяльності при створенні дидактичних проектів у рамках професійного навчання.

Ціль, у свою чергу, має свої певні характеристики, які необхідно враховувати при її аналізі (джерела, способи існування, параметри, масштабність).

Зовнішні джерела мети відбивають спеціальні потреби суспільства. У нашому випадку всі процеси, що відбуваються в суспільстві, зв'язані з освітою незалежної України. Сьогодні Україна йшла самостійною державою, що будує свою економіку з обліком етнічних, територіальних, географічних, національних і фінансових особливостей і можливостей. Відповідно до цього змінився і ринок праці. На сьогоднішній день перелік необхідних професій постійно оновлюється. При цьому створюються нові професії і спеціальності, оскільки раніше існуючі вже не відповідають вимогам ринку праці України [10].

У зв'язку з цим в освіті переглядаються і створюються освітні програми підготовки фахівців різного рівня, що відповідають умовам розвитку професійної освіти. Необхідність створення таких програм обумовлена, з одного боку, що виникла потребою у визначених фахівцях і переходом освіти на замовлену підготовку, а з іншого боку, що виникло протиріччям між необхідної фахівцям інформацією і часом, що відводиться на її засвоєння.

Це протиріччя на сьогоднішній день виявляється особливо гостро. Обсяг необхідного навчального матеріалу в навчальних планах підготовки фахівців вищої кваліфікації значно зріс за рахунок уведення нових курсів, таких, як "Основи конституційного права", "Соціологія", "Ділова українська мова" і т.д. Зміст навчальних курсів професійних дисциплін збільшено за рахунок включення в них питань, зв'язаних з екологією, енергопостачанням і т.д. Разом з тим навчальний тиждень зменшився з 36 до 30 годин. Таке ж положення в системі професійно-технічної освіти. Зміст утворення фахівців може бути визначено тільки на науковій основі для того, щоб дані зміни не вплинули на якість підготовки фахівців.

Крім того, організація і здійснення підготовки фахівців з нових спеціальностей найчастіше здійснюється в недержавних навчальних закладах або в державних, але на платній основі. Організація навчального процесу здійснюється в стислий термін, при недостатньо чітко сформульованих вимогах замовника, що так чи інакше спричиняє низьку якість підготовки фахівців і, в остаточному підсумку, впливає на рівень професійної освіти в Україні.

Проекти підготовки фахівців у даному випадку складаються наспіх і орієнтуються, головним чином, на наявні матеріали по суміжних спеціальностях, складені на емпіричному рівні. У результаті змінюється тільки назва спеціальності, а суть залишається тієї ж. У підсумку випускаються фахівці, що не відповідають вимогам часу і не готові працювати на конкретному робочому місці, для якого вони призначаються. По існуючих документах, що характеризує систему підготовки фахівця, не завжди можна представити кінцевий результат навчання, і в підсумку ці документи в більшому ступені залишаються незатребуваними.

Донедавна представлялася можливість підготовки фахівців "широкого профілю" без яких-небудь твердих вимог до них. Сучасна ж професійна освіта, як і вся економіка України, теж переживає гостру кризу, і йти тут наосліп, використовуючи метод проб і помилок, і неприпустимо, і неможливо з економічної точки зору. Промахів у даному випадку бути не повинне. Головною задачею освіти сьогодні є оптимізація навчання, тобто визначення таких способів підготовки фахівців, що дозволили б поліпшити якість їхньої підготовки при можливому скороченні витрат.

Оптимізувати систему освіти в даному випадку можливо за рахунок скорочення необхідного обсягу інформації і залишення тільки тієї, котра вкрай необхідна фахівцеві для рішення конкретних задач, зазначених у вимогах соціального замовлення. Звідси очевидно, що без чіткого представлення про результати навчання (характеристики особистості, що буде отримана при завершенні навчання), а також чітко обґрунтованого змісту освіти (яке відбиває мета навчання) уже сьогодні неможливо вирішувати задачі професійної підготовки фахівця. Цим і обумовлені зовнішні джерела мети етапу аналізу даних, що надалі можна назвати як "аналізом професійної діяльності з метою формування (оптимізації) змісту освіти" [10].

Зовнішні джерела мети під впливом стимулу повинні переходити у внутрішнє джерело або мотив діяльності, у даному випадку - діяльності викладача спеціальних дисциплін. Поява потреби в даній діяльності зв'язане з тим, що в сфері професійної підготовки фахівців у професійному навчальному закладі (ПУЗ) сьогодні викладачам даний повна воля. Викладачі вправі самостійно створювати програми і дидактичні матеріали до них. Головна вимога, дотримування при цьому, - це якість підготовки фахівців. І в цьому змісті можливість творчого підходу до своєї роботи, без указівки понад, повинна сприяти бажанню самостійного осмислення характеру своєї діяльності, що починається з аналізу вихідних даних і визначення образа кінцевого результату діяльності. Крім того, у роботі викладача сьогодні надзвичайно важливу роль грає його професіоналізм, тому що право працювати має тільки той викладач, що вміє учити, творчо відноситься до своєї праці й одержує високі результати. Таким чином, нова система оцінки діяльності педагога по її результаті (якості підготовки фахівців), можливості самостійно і творчо визначати способи навчання стимулює потреби у викладача переосмислювати мети своєї діяльності. Це і визначає внутрішнє джерело мети етапу аналізу. Предметом аналітичної діяльності педагога є особистість формованого фахівця і її основні характеристики. Засобом здійснення даної діяльності є освітньо-кваліфікаційні і посадові документи, а також результати спостережень, інтерв'ю, анкетування працюючих фахівців. Іншими словами, аналізуючи професійну діяльність фахівця, викладач трансформує неї в стратегічну мету освіти, визначивши ті необхідні професійні уміння і якості особистості, які варто сформувати в процесі навчання, Далі, на підставі стратегічної мети освіти складається програма професійної підготовки фахівця, що відбиває зміст професійної освіти. Усе вищесказане укладається в схему (мал. 1.6).

Мал. 1.6 Структура аналітичної діяльності викладача при створенні проекту навчання

Зупинимося докладно на засобах діяльності по формуванню змісту освіти.

Інформацію про діяльність фахівця можна одержати різними способами - спостерігаючи його роботу, розмовляючи з робітником, аналізуючи посадову документацію. Найпростіший і швидкий шлях аналізу - це аналіз уже наявної освітньо-кваліфікаційної документації, що описує особистість і діяльність, а також освітні вимоги до фахівця. Цей опис починається з моделі (Закон про утворення), що конкретизується в спеціальних документах, що створювалися протягом більш 40 років.

Відомо, що для якісного виконання будь-якої діяльності, у тому числі і дидактичної, слід чітко домовлятися про вимоги, пропоновані до кінцевого продукту. У даному випадку мети професійної освіти включають соціальне замовлення, що сформульоване в освітніх програмах і відповідних урядових документах. Так національна програма "Освіта" (Україна. XXI сторіччя) припускає, що в результаті освіти "повинне відбуватися формування утвореної творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я, забезпечення пріоритетності розвитку людини, відродження і трансляції культури і духовності у всій розмаїтості вітчизняних і світових зразків" [21].

Це положення необхідно перевести на мову педагогіки, сформулювавши при цьому чіткі цілі і задачі підготовки фахівця конкретного профілю. Частково ця робота здійснюється на емпіричному рівні при формулюванні соціального замовлення. Продукт такої трансформації називається кваліфікаційною характеристикою.

Цей документ створювався в колишньому СРСР протягом 30 років і на сьогодні вже існує у формі так називаної освітньо-кваліфікаційної характеристики, що в Україні початку діяти з 2000 у системі вищої освіти. Історія створення цього документа в системі ПТО і динаміка його зміни приведена нижче.

Перший етап створення такого документа відноситься до 70 років, коли Міністерство освіти СРСР видало перший наказ про необхідність розробки кваліфікаційних характеристик для системи освіти. Сам факт появи такого документа мав позитивне значення для розвитку системи освіти, тому що поліпшував систему планування, враховував вимоги до фахівців при розробці змісту освіти. Але наявні в той час документи мали ряд істотних недоліків, а саме:

ю у розділі "Призначення фахівця" простежувався екстенсивний підхід і не вказувалися чіткі види діяльності, до яких готується фахівець у процесі навчання;

ю у розділі "Кваліфікаційні вимоги до фахівця" указувалися тільки вимоги до інформаційного забезпечення навчального процесу або вимоги до того обсягу інформації, якім варто освоїти учню, що не давало представлення про характер праці фахівця, переліку типових задач його діяльності.

Усі ці недоліки привели до того, що розроблювальні документи минулого не повною мірою затребуваними в системі утворення.

Другий етап становлення кваліфікаційних характеристик у системі професійно-технічної освіти відноситься до 90 років. Слід зазначити, що введена в дію в той період кваліфікаційна характеристика (1981 р.) у системі професійно-технічної освіти існує до дійсних днів. В інструктивному листі один по одному введення кваліфікаційної характеристики вказувалося, що "кваліфікаційна характеристика є державним документом, що встановлює мети навчання для кожної спеціальності вищої школи". Кваліфікаційна характеристика вказує професійне призначення фахівця і визначає сукупність знань, умінь і навичок, необхідних для успішного виконання трудових і суспільних обов'язків". При цьому вказувалося на необхідність використання кваліфікаційної характеристики при організації і проведенні прийому до навчальних закладів, складанні навчальних планів і програм, складанні підручників, методичних посібників і інших методичних матеріалів. Кваліфікаційні характеристики по інструкції повинні були відігравати основну роль при визначенні потреб у кадрах, плануванні підготовки фахівців, плановому розподілі. При цьому кваліфікаційні характеристики повинні були складатися ведучими кафедрами, що готують фахівців відповідного профілю [10].

Таким чином, з 1981 року в освіті почався процес активного конструювання і використання кваліфікаційних характеристик, що поклало початок нової віхи розвитку професійного утворення і зажадало іншого погляду на навчальний процес у вищій і професійній школі.

Поява даного документа покликано було сприяти поліпшенню планування і прогнозування підготовки фахівців, і необхідно заздалегідь визначати вимоги до фахівця і усебічно враховувати них при побудові системи навчання. Кваліфікаційна характеристика визначала кінцевий результат навчання і дозволила оцінити цей результат. Сам факт упровадження даного документа зіграв визначену роль у розвитку і становленні професійних підходів до організації і здійснення навчального процесу в професійних навчальних закладах, у тому числі і вузах. Але при цьому відсутність науково-технічних основ формування вимог до підготовки фахівців, моделювання діяльності фахівців привели до того, що створені в той час кваліфікаційні характеристики так і залишилися мало затребуваними через непрофесійний підхід до їхньої розробки.

Аналіз кожної з кваліфікаційних характеристик системи професійно-технічної освіти (ПТО) і вищої освіти, випущених до 1990 року, показує, що в них усі вимоги до підготовки фахівців визначені на емпіричному рівні. Усі вони побудовані по одній схемі, а в деяких випадках навіть мають однакові пропозиції.

У курсі "Професійна педагогіка" докладно розглядалися наявні в системі ПТО кваліфікаційні документи і їхня структура. Слід зазначити, що існуючі характеристики дають лише загальне представлення про діяльності робітника, а наявна інформація вимагає її чіткої систематизації, структурування, тобто виділення цілей, продукту, предмета і процесу цієї діяльності, що і виконується на етапі аналізу.

У системі вищої освіти (у даному випадку мова йде про ВПУЗ I і II рівнів акредитації, тобто технікумах і коледжах, де може працювати інженер-педагог) з 2000 року вводяться освітньо-кваліфікаційні характеристики, що включають наступні категорії:

Вступ (ким розроблена, коли затверджена)

Призначення (де і при яких умовах вона застосовується)

Призначення фахівця (спеціальність, напрямок підготовки, освітній рівень, освітньо-кваліфікаційний рівень, узагальнений об'єкт діяльності і т.д.)

Структуру професійної діяльності (функції і типових задач)

Здатності фахівця для рішення проблем у соціальній діяльності.

Вимоги до професійного добору.

Вимоги до атестації і відповідальність за випуск.

Даний документ є паспортом або так називаним завданням навчальному закладові на підготовку фахівця. Уведення даного документа є одним із прогресивних явищ сучасного професійної освіти, тому що воно дозволяє:

ю заздалегідь запланувати результат навчання;

ю викорінити традиційні емпіричні підходи до формування змісту освіти і виключити дублювання, викорінити інформацію, що не вирішує типові задачі діяльності, тобто оптимізувати зміст навчання;

ю підсилити відповідальність навчального закладу за якість підготовки фахівців;

ю скоротити роботу викладачів по вивченню характеристики діяльності формованого фахівця.

Очевидно, найближчим часом у системі ПТО з'явиться подібний документ, що дозволить усім викладачам чітко представити продукт своєї педагогічної діяльності і включитися у формування особистості фахівця, вносячи свій внесок в освіту. У зв'язку з цим студентові інженерно-педагогічної спеціальності варто навчитися аналізувати професійну діяльність, виділяючи її основні компоненти і визначаючи способи їхнього відображення в змісті утворення.

Варто обмовитися, що продуктом діяльності по аналізі інженера-педагога є програма професійної підготовки, але її створення неможливе без аналізу професійної діяльності. Саме тому даний етап дидактичного проектування доцільно назвати "аналіз професійної діяльності з метою формування змісту освіти".

Розглянемо послідовне виконання кожного з зазначених дій.

Перший етап - аналіз галузі народного господарства для даної професії. При цьому доцільно вказати основні поправлення розвитку галузі, перспективи її подальшого розширення, основні протиріччя і проблеми, що існують у галузі. У випадку створення нової спеціальності даний розділ і червоний і за є найбільш важливим, оскільки саме він показує доцільність вступу нової спеціальності.

Другий етап - установлення наступних категорій по найменуванню професії і спеціальності:

ю освітній рівень;

ю освітньо-кваліфікаційний рівень.

Третій етап - встановлення предмета діяльності або підгалузі народного господарства, до якої належить задана професія, і тих предметів, об'єктів і процесів у галузі, на які спрямована діяльність фахівця (робітника, що служить і т.д.). Це дасть можливість надалі описати її характеристику. Підгалузі народного господарства залежать від самої структури галузі. Так, наприклад, об'єктом діяльності електроенергетика (у тому числі робітника) є система виробництва, передачі, розподілу споживання електроенергії і устаткування, що забезпечує їхнє виконання.

Четвертий етап - встановлення видів діяльності, властивому даному кваліфікаційному рівневі, і визначення їхньої уточненої характеристики. Для цього варто враховувати, що кожному кваліфікаційному рівневі властиві визначені види професійної діяльності.

П'ятий етап - формулювання професійного призначення і використання фахівців.

Шостий етап - опис характеристики діяльності (засобу, продукт, предмет, процес). Даний опис рекомендує стандарт освіти.

Сьомий етап - визначення переліку типових задач і засобів діяльності, виражених у формі знань і умінь.

Восьмий етап - формування кваліфікаційних вимог.

Кожен викладач, що прийшов працювати в навчальний заклад, повинний мати уявлення про систему навчання фахівця. Для цього інженерові-педагогові необхідно вміти аналізувати навчальний план, щоб мати представлення про ті дисципліни, що беруть участь у формуванні фахівця. У даному розділі розглядається методика аналізу навчального плану шляхом розкриття механізму його конструювання.

Як відомо, навчальний план містить опис переліку дисциплін, взаємозалежних між собою, і число годин, відведених на кожну з них.

Послідовність вивчення дисциплін, обсяг годин, порядок атестації залежить від логіки побудови системи міждисциплінарних і міжтемних зв'язків, базової освіти фахівців, а також умов і можливостей ПУЗ.

Набір навчальних дисциплін, що складають структуру навчального плану, знаходиться в строгій залежності від цілого ряду факторів, або, як прийнято говорити, має свої детермінанти. Дані фактори визначені Леднєвим В.С. і апробовані при формуванні змісту загальної освіти. По суті, Леднєвим В.С. розроблена теорія змісту освіти, що дозволяє визначити набір навчальних дисциплін, необхідних для підготовки фахівців різної кваліфікації. Розглянемо механізм застосування цієї теорії при формуванні навчального плану.

При цьому основний натиск робиться на визначення набору навчальних курсів, оскільки обсяги годин і взаємозв'язок дисциплін визначаються на основі суб'єктивних факторів, головними з яких є умови навчання і можливості навчального закладу.

Відомо, що навчальний план, що відбиває зміст освіти, включає перелік дисциплін, що забезпечують загальноосвітню політехнічну і професійну підготовку. В даний час названі цикли дисциплін в освітній програмі мають наступні назви: загальноосвітні дисципліни (включають цикл гуманітарних, соціально-економічних і фундаментальних дисциплін); політехнічні (професійно-орієнтовані); спеціальні (професійно-практичні і спеціальні) [10].

Можна погодитися з тим, що назви дисциплін, що вводяться знову, більш повно розкривають сутність основних компонентів змісту освіти, але порядок визначення самих дисциплін, ціль визначеної підготовки залишаються колишніми. Відповідно до цим і до нових назв застосовні раніше розроблені механізми вибору елементів змісту освіти (дисциплін). Розглянемо механізми формування дисциплін кожного з перерахованих циклів.

Дисципліни гуманітарного, фундаментального і соціально-економічного циклів вносять свій вагомий внесок у професійний розвиток особистості, формують рівень освіченості і мислення, що включає знання і досвід використання загальної методології, філософії, гуманітарних і фундаментальних знань. Усі ці дисципліни забезпечують базу для засвоєння професійних дисциплін.

Набір даних предметів формується на основі двох факторів, а саме: об'єкта вивчення і діяльності. При цьому діяльність визначається тим набором елементів, що властиві будь-якій людині в його життєдіяльності. Вони відбиті в структурі особистості і є відносно самостійними, реально існуючими видами діяльності, що визначають сфери діяльності людини в цілому. Кожний з перерахованих видів діяльності включається в зміст освіти подвійно: з одного боку - це окрема навчальна дисципліна (етика, естетика і т.д.), з іншого боку - це наскрізні компоненти, що повинні бути властиві будь-якому навчальному предметові. Приклад відповідності інваріантних видів діяльності навчальним курсам приведені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 Відображення видів діяльності в змісті освіти

Перелік навчальних дисциплін загальноосвітньої підготовки не залежить від профілю підготовки фахівця і його спеціальності, а залежить тільки від освітнього й освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки фахівця. Отже, для визначення складу загальноосвітньої підготовки необхідно, у залежності від рівня кваліфікації, вибрати необхідний перелік дисциплін, що охоплює елементи структури загальнолюдської діяльності й об'єкта пізнання.

По іншому принципу будується структура політехнічної підготовки або професійно - орієнтованих дисциплін. Політехнічне навчання ставить задачу засвоєння тими, яких навчають, основних закономірностей побудови і функціонування технічних систем, вивчення основ технології, а також формування навичок, що необхідні кожній людині при зіткненні з технікою, незалежно від характеру його діяльності. Цей компонент змісту освіти є наскрізною лінією освіти і відбиває в навчальних планах підготовки фахівців будь-якого профілю і кваліфікації. Предметом політехнічної підготовки є загальні основи техніки і технології. Перехід до технічної освіти політехнічного навчання носить професійний характер, цей цикл дисциплін справедливо названий професійно - орієнтований.

Поняття техніки - одне з найстарших. Початок його становлення відноситься до глибокої стародавності, коли люди почали осмислювати суть праці. Ще найдавніші мислителі розділяли навколишнє середовище на природного і штучну, використовуючи для цього такі наприклад, поняття, як "фюзист" і "техно" (в Аристотеля).

Тривалий час поняття техніки не диференціювався й означали як власне технікові, так і технологію. За останні 150 років значення слова "техніка" змінилося. Раніш воно мало два значення, одне з яких означало сукупність прийомів праці, а інше позначало знаряддя праці, машини, комплекси, пристосування і т.д.

На сьогоднішній день під технікою розуміють клас штучних матеріальних освіт, що є продуктом і засобом суспільної праці людини й одним із засобів його життєдіяльності. Таке визначення техніки є орієнтиром для визначення професійно - орієнтованого циклу дисциплін, як наскрізного компонента змісту освіти, і має чітко позначені функції в рамках професійної підготовки фахівців.

Професійно - орієнтовані дисципліни займають проміжне значення між загальноосвітньою і професійною підготовками. Це виявляється в тім, що знання про основи техніки і технології є фундаментом, на якому будується вивчення спеціальних дисциплін. Разом з тим для оволодіння дисциплінами цього циклу необхідні знання математики, фізики, хімії й ін. Політехнічна підготовка виконує функцію, що систематизує, узагальнюючи частнотехнические і частнотехнологические знання. Така підготовка вносить істотний вклад у розвиток і виховання особистості. Вона впливає на розумові, фізичні, моральні і комунікативні особливості особистості.

Вплив на розумові здібності відбувається через формування пізнавальних якостей в області техніки, на моральні особливості - через формування відносини людини до техніки, як невід'ємної частини навколишнього середовища, на естетичні - через формування техніко - естетичних якостей, на фізичні - через формування фізичних якостей людини, зв'язаних з ефективним використанням знарядь сучасної праці.

Слід зазначити, що політехнічна підготовка, як набір навчальних курсів, починається вже на початковій ступіні загальноосвітньої школи, а далі продовжується в рамках професійної освіти в технічних училищах і, установах вищої освіти різних рівнів. Систематична ж політехнічна освіта починає здійснюватися в професійно-технічних училищах, продовжується в технічних коледжах і закінчується у вузі.

Виходячи з усього вище викладеного, для складання навчального плану необхідно виконати наступне:

ю визначити перелік дисциплін загальноосвітньої підготовки відповідно до рівня кваліфікації фахівця, увязав їхній зі структурою загальнолюдської діяльності й області знань;

ю сформулювати перелік дисциплін загально-технічної підготовки;

ю сформувати набір дисциплін загально-технічної (професійно-орієнтованої підготовки) у залежності від профілю підготовки фахівців;

ю визначити порядок і час вивчення дисциплін навчального плану відповідно до умов підготовки фахівців.

Велику частину навчального плану по обсязі займають дисципліни професійної підготовки. Причому, у випадку підготовки робітників, дані дисципліни інтегруються в двох, кожна з яких, охоплює весь цикл професійно-теоретичної підготовки ("Спецтехнологія") і професійно-практичної ("Виробниче навчання"). У навчальному плані молодшого фахівця, бакалавра і фахівця професійна підготовка містить у собі набір окремих навчальних дисциплін і практик. Незважаючи на удаване розходження обсягів дисциплін, принципи формування професійної підготовки робітників, молодших фахівців, бакалаврів і фахівців мають загальні закономірності.

Професійна підготовка, як один з компонентів змісту освіти, спрямована на формування в тих, яких навчають, умінь здійснювати визначені види професійної діяльності, розвиток професійного інтересу, професійних здібностей і якостей особистості.

Професійна підготовка є системою, що включає як зовнішні, так і внутрішні зв'язки. Установлення цих зв'язків дасть нам можливість усвідомити більш детально сутність самого поняття "професійна підготовка".

У тим, що вона є компонентом змісту освіти і, відповідно, взаємозалежна з освітою і компонентами змісту освіти, такими, як загальноосвітньої і політехнічної підготовки. Основні її елементи - це теоретичне навчання, практичне навчання і проектування.

Для розуміння сутності і задач кожного з компонентів професійної підготовки варто докладно зупинитися на поняттях "знання" і "уміння".

У традиційному трактуванні сучасних авторів указується, що теоретичне навчання спрямоване на формування знань, а практичне - на формування умінь і навичок. При цьому історія сучасного уявлення про поняття "знання" і "уміння" настільки різноманітне і до деякої міри суперечлива, що кожному педагогові випливає самому прийняти визначену точку зору на ці поняття. При цьому треба врахувати, що в Україні в 1999 році розроблений стандарт Вищої освіти, що визначив основні поняття педагогіки вищої освіти.

Відповідно до цього документа, знання - це результат пізнавальної діяльності, її перевірене суспільною практикою і логічно упорядковане відображення у свідомості людини. Знання - категорія, що відбиває зв'язок між пізнавальною і практичною діяльністю людини. Знання виявляються в системі понять, суджень, уявлень і образів, орієнтованої основи діяльності, що має визначений обсяг і якість. Знання можна ідентифікувати тільки тоді, коли вони виявляються у виді умінь виконувати визначені розумові або фізичні дії.

Уміння - це здатність виконувати визначені дії на основі відповідних знань (Мал. 1.7). Уміння підрозділяються, у свою чергу, на знаково-практичні, знаково-розумові, практичні уміння - це уміння виконувати дії по переміщенню об'єктів у просторі і зміні їхньої форми. Головну роль у виконанні предметно-практичних дій виконують перспективні образи, що відображають просторові, фізичні й інші властивості предметів і забезпечують керівництво робочими переміщеннями у відповідності з властивостями об'єкта і з заданою діяльністю.

Предметно-розумові уміння - це уміння по виконанню операцій з розумовими образами предметів. Вони вимагають наявності розвинутої системи уявлень і здатності до розумової діяльності (наприклад, уміння робити аналіз, класифікацію, узагальнення, порівняння).

Знаково-розумові уміння - це уміння виконувати операції зі знаками і знаковими системами. Наприклад, до них відносяться дії, що необхідні для виконання логічних і розрахункових операцій. Ці дії дозволяють вирішувати широке коло задач в узагальненому виді.

Знаково-практичні уміння - це уміння по розумовому виконанню операцій зі знаковими системами. Прикладами цих дій є уміння писати, визначати курс по карті, одержувати інформацію про пристрій по схемах.

Мал. 1.7 Класифікація вмінь

Як видно з приведених формулювань, знання й уміння так чи інакше зв'язані з виконанням визначених дій, вони нерозривні і взаємозалежні. Уміння не можуть бути існувати без знань, як і знання без підкріплення їх уміннями не мають змісту.

Очевидно, що цей взаємозв'язок знаходить своє відображення і при розкритті понять теоретичної і практичної діяльності, точно так само, як розумова діяльність є теоретичної, тісним образом зв'язаної з практичними операціями, з різними видами й образами інформації.

Теоретична (розумова) діяльність формується в рамках теоретичного навчання, а практична - у рамках практичного навчання. Відмінність теоретичного навчання від практичного полягає в тому, що в рамках теоретичного навчання вивчається результат процесу пізнання, виходячи з того, що знання засвоюються незалежно від процесу їхнього одержання. У практичному навчанні важливий процес одержання продукту, тому що без показу і, відповідно, засвоєння трудових операцій, прийомів і процесів не можуть бути сформовані практичні уміння. Крім того, відмінність теоретичного і практичного навчання зв'язане з тим, що результатом теоретичного навчання є ідеальні об'єкти або уміння здійснювати теоретичну (розумову) діяльність, а практичного - матеріальні об'єкти або уміння виконувати практичну діяльність, одержуючи матеріальний продукт.

Розглянемо усі вищенаведені поняття стосовно до професійної підготовки фахівців технічного профілю - робітників, службовців, інженерів, дослідників.

Ціль професійної підготовки - це формування умінь здійснювати виробничий процес у галузі. Узагальненим об'єктом діяльності при цьому є галузь промислового виробництва і її виробничі процеси.

Виробничим процесом називається сукупність основних технологічних процесів і перетворень, а також трудових дій людини. Виробничий процес включає як трудовий, так і технологічний процеси. Ієрархія цих понять представлена на малюнку 1.8.

Мал. 1.8 Відображення виробничого процесу в змісті професійного навчання

Об'єктом вивчення теоретичного навчання є технологічний процес, а практичного - трудовий. Відповідно до цього можна визначити мети теоретичного навчання фахівця технічного профілю.

Ціль теоретичного навчання - формування основних уявлень про сутності виробничого процесу, формування системи понять і розумових дій з ними, розкриття сутності, мети, задач і змісту технологічних процесів, формування умінь здійснювати розрахунок, прогнозування технологічних процесів.

Ціль практичного навчання - формування практичних умінь виконувати трудові дії або формування умінь здійснювати продуктивна праця.

Розглянемо послідовно методику формування програми теоретичного і практичного навчання.

Питання формування змісту професійної підготовки досить докладно проаналізовані в сучасній педагогічній літературі. На сьогоднішній день однієї з найпоширеніших концепцій формування структури теоретичного навчання професійної підготовки є концепція Леднева В.С., відповідно до якої набір навчальних курсів професійної підготовки формується на основі двох факторів: структури об'єкта вивчення діяльності і структури.діяльності. Як структуру діяльності приймається професійна діяльність фахівця, що містить у собі проектування, технологію, наукові дослідження, організацію і керування. Як об'єкт вивчення приймається галузь народного господарства і складові її обєктів, що лежать в основі даної професії.

За цією методикою будується програма професійної підготовки інженерів-педагогів усіх спеціальностей. На підставі даної концепції методика визначення оптимального набору навчальних дисциплін професійної підготовки дозволила установити зміст і засоби аналітичної діяльності викладача спеціальних дисциплін при формуванні програми теоретичного навчання фахівця будь-якого рівня кваліфікації.

Для визначення програми курсу професійної підготовки випливає:

ю визначити необхідну функціональну структуру професійної діяльності фахівця відповідно до рівня його кваліфікації;

ю визначити структуру узагальненого об'єкта діяльності;

ю виділити елементи сукупної структури професійної підготовки;

ю заглиблено розкрити кожний з даних елементів.

Зупинимося детально на понятті "об'єкт вивчення" або "узагальнений об'єкт діяльності" при формуванні професійної підготовки фахівців.

Як відзначалося раніше, у рамках професійної освіти як об'єкт вивчення приймається структура технологічного процесу або технологічної системи, що визначає область діяльності фахівця. Будь-яке виробництво або його автономний елемент, аж до окремого технічного пристрою, можуть бути розглянуті з погляду їхньої технології, устаткування або техніки, організації і керування, економіки, охорони праці і техніки безпеки, правових норм, використовуваних у галузі й екології.

Звідси визначаються одиниці (теми) програми професійної підготовки фахівців. Для формування навчальної програми необхідно не тільки виділити необхідні елементи, але й зв'язати їх у необхідну систему, визначивши логіку й послідовність вивчення. Даний етап закономірно продовжує аналіз професійної діяльності фахівця.

Як ми вже відзначали раніше, основною метою практичної підготовки є формування вмінь здійснювати продуктивну працю.

Під продуктивною працею розуміється сукупність трудових дій робітника, за допомогою яких він впливає на предмети праці й управляє роботою встаткування. Трудові дії можна класифікувати по різних ознаках:

1. По призначенню:

ю планування - ознайомлення із завданням, вибір матеріалів, технологічних процесів, інструментів, пристосувань, виконання розрахунків, складання плану виконання роботи;

ю підготовка - підготовка до роботи інструментів, матеріалів;

ю здійснення - виконання різних операцій, керування встаткуванням, регулювання технологічного процесу, настроювання встаткування;

ю контроль - перевірка й оцінка ходу технологічного процесу власної діяльності робітника, роботи встаткування, якості продукції;

ю обслуговування - догляд за встаткуванням, усунення неполадок, організація робочого місця.

2. По одиницях трудової діяльності:

ю операції - характеризуються застосуванням однотипних інструментів, пристосувань, способів праці;

ю прийоми - частина операцій, що мають певні закінчені трудові дії й певну технологічну мету;

ю процес - закінчений цикл трудових прийомів.

Виходячи із заданої класифікації, можна встановити, що основним змістом практичного навчання є формування сукупності вмінь і навичок виконувати й регулювати виконання трудових процесів, що включають операції, прийоми й дії, пов'язані із плануванням, підготовкою, здійсненням, контролем й обслуговуванням технічних систем і підсистем.

Відповідно до цього для побудови змісту практичного навчання варто визначити характер трудових процесів, властивому даному виробництву, і структуру системи виробничого навчання. У підставі розглянутої системи лежить принцип групування складових частин змісту практичного навчання й визначення послідовності їхнього вивчення, що й становить програму виробничого навчання.

Основною сполучною ланкою виробничого процесу й системи виробничого навчання є поняття "трудовий процес".

Практичне навчання, а точніше, його зміст і форми організації залежать від характеру трудового процесу, що лежить в основі обраної професії. При цьому тип трудового процесу залежить від ряду причин:

ю можливості вичленовування в трудовому процесі, з метою;

ю навчання, окремих його частин (операцій, прийомів, дій);

ю можливості групування різновиду окремих операцій, прийомів, дій, виділюваних комплексів у раціональній послідовності з обліком технологічної й дидактичної доцільності;

ю повторюваності операцій у трудовому процесі.

Після визначення типу трудового процесу, що лежить в основі обраної професії, викладач приступає до вибору й конструювання програми практичної підготовки, а у випадку підготовки робітників - це програма виробничого навчання.

Програма виробничого навчання визначається поняттям "система виробничого навчання".

Система виробничого навчання - це принципи угруповання складових частин, елементів змісту практичного навчання й послідовності їхнього вивчення. Вона вибирається залежно від типу трудових процесів.

Системи виробничого навчання формувалися поступово, у процесі розвитку виробництва. Кожна з наявних систем виробничого навчання має свої достоїнства й недоліки, певні особливості, що дають можливість застосовувати їх у різних умовах. У таблиці дані, відповідно, достоїнства й недоліки деяких систем виробничого навчання.

Треба відразу ж обмовитися, що неможливо створити універсальну систему практичного навчання для всіх професій, тому що трудові процеси дуже різні й тісно пов'язані з особливістю змісту праці учасників трудового процесу. Для кожного випадку потрібно вибрати систему практичного навчання, що була б найбільш ефективної для підготовки саме даної категорії фахівців, а далі розробити її структуру з розкриттям кожного з її елементів і визначити їхній зв'язок із системою теоретичного навчання.

Кожна система виробничого навчання має свою структуру, склад елементів, а також послідовність їхнього включення в зміст утворення. Так, наприклад, предметна система виробничого навчання має на меті тільки оволодіння вміннями й навичками на конкретних зразках і деталях на робочому місці або в майстерні.

Операційна система передбачає виконання операцій і прийомів безпосередньо в майстерні.

Операційно-комплексна система містить у собі виконання операцій, прості комплексні роботи в майстерні, складні комплексні роботи в майстерні, роботи на виробництві.

Предметно-технологічна система передбачає наповнення найпростіших операцій у майстерень, виконання простих комплексних робіт у майстерень, виконання складних комплексних робіт у майстерень, роботу на конкретному встаткуванні в майстернях і на виробництві. Вибір системи виробничого навчання визначається типом трудових процесів. Після вибору системи виробничого навчання треба для кожного з її організаційних елементів визначити зміст виконуваних робіт і порядок їхнього виконання.

Мал. 1.9 Алгоритм складання програми професійної підготовки

Іншими словами, послідовність складання програми практичного навчання полягає в наступному:

1. Виділяють основні операції, прийоми й процеси виконання трудових дій.

2. Визначають тип трудових процесів і дають їхньої характеристики.

3. Вибирають систему виробничого навчання, виділяють її елементи й становлять структуру.

4. Для кожного з елементів визначають зміст навчальної програми й порядок навчання.

Алгоритм складання програми професійної підготовки наведений на мал. 1.9. У такий спосіб визначається діяльність інженера-педагога по конструюванню змісту освіти. Її підсумком є характеристика діяльності фахівця, виражена у формі типових завдань діяльності. Дані типові завдання діяльності являють собою перший рівень мети навчання. На основі цієї характеристики визначається зміст програми професійної підготовки. Ці програми являють собою також перший рівень змісту освіти, що надалі розкривається в змісті окремих дисциплін, тим й уроків. Ієрархія змісту освіти може бути представлена схемою, запропонованої на мал. 1.10.

Мал. 1.10 Ієрархія змісту освіти

Кожному рівню змісту освіти відповідає певний рівень мети навчання. Методика постановки цілей у навчанні буде розглядаємося в наступних главах. У даному розділі розглянуті тільки два перших рівні змісту освіти. Третій рівень являє собою інформацію, що необхідна тим, яких навчають, для освоєння необхідних дій. Ця інформація повинна бути представлена у формі дидактичних матеріалів. Методика розробки цих матеріалів залежить від мети навчання.

Будь-яка облікова система має як мінімум чотири компоненти:

Систему зберігання, пошуку й редагування умовно-постійної й нормативно-довідкової інформації, що змінюються досить рідко (довідники).

Систему уведення й фіксації подій зовнішнього миру (документів, господарських операцій й ін.), що впливають на стан системи.

Систему роботи з динамічною інформацією (залишки).

Генератор звітів, що дозволяє одержувати різноманітні звіти як на основі динамічних даних й історії їхньої зміни, так і за довідковою інформацією й історії подій.

І зв'язані вони, як правило, таким чином, що при уведенні подій на базі інформації, що зберігається в довідниках, виконується зміна динамічної інформації (залишків). Причому зміна залишків виконується шляхом формування набору елементарних операцій (проводок або рухів). Надалі на основі інформації, що зберігається в системі користувач одержує різнобічні звіти.

Отож, в 1С все це є, причому навіть три варіанти зберігання динамічної інформації: Плани рахунків і проводки, використовуваних звичайно для бухгалтерського обліку, Регістри й рухи, використовуваних звичайно для оперативного обліку й Журнали розрахунків, використовуваних для всяких заморочених розрахунків типу розрахунку заробітної плати. Тому використання 1С є природним вибором, якщо вам потрібно побудувати яку-небудь облікову автоматизовану систему.

На сьогоднішній день безперечним лідером по продажах і кількості інсталяцій є програмні продукти фірми "1С". Більше 2300 компаній в 430 містах СНГ займаються впровадженням програм серії "1С". Не в останню чергу такому успіху сприяє особлива політика фрайчазінга, коли сама фірма "1С" займається тільки розробкою програмного забезпечення, а впровадженням під конкретні потреби споживачів зайняті місцеві фахівці. Приміром, згідно, даним журналу "Експерт" більше 40 (якщо не 50) відсотків користувачів ділового програмного забезпечення використають у повсякденній роботі продукти саме цієї фірми.

Взагалі згідно цим же даним (а вони отримані за 2003 й 2004 рік на російських комп'ютерних виставках - джерело: журнал "Експерт" №38 за 15 жовтня 2008 року) розподіл ринку ділового прикладного забезпечення виглядає приблизно так. Перше місце, як уже говорилося, займають продукти "1С". Далі переваги віддають продуктам місцевих розроблювачів (власні відділи автоматизації на підприємствах і сторонніх розроблювачах), які поєднують у групу "Інші". Потім ідуть продукти "БЕСТ", "Инфо-Бухгалтер", "Парус" котрі займають приблизно однакову нішу - 6-7 відсотків опитаних указують, що використають їх. Слідом ідуть продукти "Турбо-Бухгалтер", "Инфин", "Инфософт" й "Галактика". Останнє, явно вказує на те, що ринок корпоративних систем різної складності безсумнівно росте. Звичайно не семимильними кроками, але все-таки. Про це свідчить і те, що багато хто з виробників програмного забезпечення, споконвічно визначаючи його в сфері автоматизації обліку, починають робити заявки й на більші проекти, позиціюючи свої продукти всі частіше як "корпоративні системи для середнього бізнесу".

Тому цілком і повністю теж віддамо перевагу лідеру в даній галузі - фірмі "1С", та ознайомимося з продуктом "1С:Бухгалтерія".

1С:Підприємство є універсальною системою автоматизації діяльності підприємства. За рахунок своєї універсальності система 1С:Підприємство може бути використана для автоматизації самих різних ділянок економічної діяльності підприємства: обліку товарних і матеріальних коштів, взаєморозрахунків з контрагентами, розрахунку заробітної плати, розрахунку амортизації основних коштів, бухгалтерського обліку по будь-яких розділах і т.д.

Конфігуруємість

Основною особливістю системи 1С:Підприємства є її конфігуруємість. Властиво система 1С:Підприємство являє собою сукупність механізмів, призначених для маніпулювання різними типами об'єктів предметної області. Конкретний набір об'єктів, структури інформаційних масивів, алгоритми обробки інформації визначає конкретна конфігурація. Разом з конфігурацією система 1С:Підприємство виступає в якості вже готового до використання програмного продукту, орієнтованого на певні типи підприємств і класи розв'язуваних завдань.

Конфігурація створюється штатними коштами системи. Конфігурація звичайно поставляється фірмою "1С" у якості типової для конкретної області застосування, але може бути змінена, доповнена користувачем системи, а також розроблена заново.

Компонентна структура

Система 1С:Підприємство має компонентну структуру. Частина можливостей, надаваних системою для рішення завдань автоматизації, є базовими, тобто підтримуються в будь-якому варіанті поставки системи. Це, насамперед, механізми підтримки довідників і документів. Інші можливості реалізуються компонентами системи: наприклад, ведення списку бухгалтерських рахунків. Таким чином, склад установлений компонент визначає функціональні можливості системи.

Усього існують три основних компоненти: "Бухгалтерський облік", "Оперативний облік", "Розрахунок". Кожен компонент розширює можливості системи своїм механізмом обробки інформації. Ці механізми не можна однозначно зіставити з конкретними завданнями автоматизації предметної області, однак, вони мають досить чітку спрямованість, що визначає вибір складу необхідних компонентів, для створення конкретної конфігурації.

Компонента "Бухгалтерський облік" реалізує відбиття господарських операцій, що відбуваються на підприємстві в бухгалтерського обліку. Вона маніпулює такими поняттями, як бухгалтерські рахунки, операції й проводки. Можливості компонента "Бухгалтерський облік" дозволяють вести облік паралельно в декількох планах рахунків, вести багатомірний і багаторівневий аналітичний облік, кількісний і валютний облік.

Компонента "Бухгалтерський облік" надає можливість ведення бухгалтерського обліку для декількох підприємств в одній інформаційній базі.

Компонента "Оперативний облік" призначена для автоматизації оперативного обліку наявності й руху коштів. Можливості компонента "Оперативний облік" дозволяють реєструвати руху й одержувати інформацію про рухи й залишки товарних, матеріальних, грошових й інших коштів підприємства в реальному часі у всіляких розрізах. Компонента "Оперативний облік" підтримує механізм регістрів, що і забезпечує запис рухів й одержання залишків у різних розрізах. Використання цього механізму дозволяє автоматизувати облік взаєморозрахунків із клієнтами, облік складських запасів товарів, і багато чого іншого. Одна з головних областей застосування даного компонента - автоматизація обліку складських і торговельних операцій.

Компонента "Розрахунок" призначена для автоматизації складних періодичних розрахунків. Можливості цього компонента дозволяють виконувати розрахунки різної складності, у тому числі - з перерахуванням результатів "заднім число", і вести архів розрахунків за минулі періоди. Ці можливості реалізуються журналами розрахунків, підтримуваними даним компонентом. Одна з основних областей застосування компоненти - розрахунок заробітної плати.

Функціонування системи

Функціонування системи ділиться на два процеси - конфігурування (опис моделі предметної області коштами системи) і виконання (обробку даних предметної області).

Результатом конфігурування є конфігурація, що являє собою модель предметної області.

На етапі конфігурування система оперує такими універсальними поняттями (об'єктами), як "Документ", "Журнал документів", "Довідник", "Реквізит", "Регістр" й інших. Сукупність цих понять і визначає концепцію системи.

На рівні системи визначені самі поняття й стандартні операції по їхній обробці. Кошти конфігурування дозволяють описати структури інформації, що входить у ці об'єкти, і алгоритми, що описують специфіку їхньої обробки, для відбиття різних особливостей обліку.

При конфігуруванні максимально використаються візуальні засоби настроювання, а для опису специфічних алгоритмів використаються язикові (програмні) засоби.

У процесі конфігурування формується структура інформаційної бази, алгоритми обробки, форми діалогів і вихідних документів. Інформаційна структура проектується на рівні передбачених у системі типів оброблюваних об'єктів предметної області (константи, довідники, документи, регістри, перерахування, журнали розрахунків, бухгалтерські рахунки, операції, проводки й ін.).

У процесі виконання система вже оперує конкретними поняттями, описаними на етапі конфігурування (довідниками товарів й організацій, рахунками, накладними й т.д.). При роботі користувача в режимі виконання конфігурації обробка інформації виконується як штатними коштами системи, так і з використанням алгоритмів, створених на етапі конфігурування.

Короткий опис понять (об'єктів) системи

У цьому параграфі перераховані основні типи об'єктів, підтримуваних системою 1С:Підприємство. Як уже відзначалося, ряд об'єктів системи входить у набір базових засобів, які доступні при будь-якому наборі компонентів. Крім того, кожен компонент привносить у систему можливість роботи зі своїми об'єктами, які реалізують властиві їй механізми.

Базові об'єкти

Константи

Для роботи з постійної й умовно постійною інформацією в системі використаються об'єкти типу "Константа". Найбільше часто використають такі константи, як "Найменування підприємства", "Ставка ПДВ", "ПІБ головного бухгалтера" й ін.

У системі може бути описана необмежена кількість констант. На етапі конфігурування задається список констант й описуються їхні характеристики. Константи можуть мати ознаку періодичності для відстеження історії зміни значення константи.

Довідники

Для роботи з постійної й умовно постійною інформацією з деякою безліччю значень у системі використаються об'єкти типу "Довідник".

Звичайно довідниками є списки матеріалів, товарів, організацій, валют, співробітників й ін.

Механізм підтримки довідників дозволяє спроектувати й підтримувати всілякі довідники. На етапі конфігурування можна описати, якими властивостями володіє кожен конкретний довідник, наприклад, довжина й тип коду, кількість рівнів, підтримка унікальності кодів, набір реквізитів довідника.

Крім коду й найменування, механізм роботи з довідниками дозволяє створювати набір реквізитів для зберігання будь-якої додаткової інформації про елемент довідника. Для реквізитів довідника можлива вказівка типу "Періодичний" для відстеження історії зміни значень реквізитів.

Для кожного довідника може бути задано кілька форм перегляду й редагування.

Для опису супідрядних сутностей можна використати не багаторівневість довідника, а підпорядкованість довідників. У цьому випадку в підлеглому довіднику кожен об'єкт ставиться до певного об'єкта довідника-хазяїна.

У конкретній конфігурації створюється необхідна кількість довідників, для зберігання даних про об'єкти, використовуваних при автоматизації даної предметної області. Наприклад, це можуть бути довідники "Організації", "Товари", "Співробітники" і т.д.

Перечислення

Перечислення використаються в системі 1С:Підприємство для опису постійних наборів значень, не змінюваних для конкретної конфігурації.

На етапі конфігурування можна описати практично необмежена кількість видів перечислень. На відміну від довідника, значення перечислення задаються на етапі конфігурування, і не можуть бути змінені на етапі виконання.

Типовими прикладами перечислень є види оплати (наявний, безготівкова, бартер), статус клієнта (постійний, разовий).

Одним з головних особливостей перечислень є те, що конфігурація сама використає існуючі значення перечислень. Наприклад, алгоритм конфігурації може бути орієнтований на те, що кожний клієнт має один із двох статусів - або "постійний", або "разовий", у цьому випадку вказівка статусу клієнта виконується шляхом вибору одного зі значень перечислення. Для довідників конфігурація звичайно не використає конкретних значень (наприклад, найменування товарів або організацій).

Документи

Документи призначені для зберігання основної інформації про всі події, що відбуваються на підприємстві, і, зрозуміло, що мають зміст із погляду економіки. За допомогою документів відображаються й платежі з розрахункового рахунку, і операції по касі, і кадрові переміщення, і руху по складу, та інші подібні події.

У процесі конфігурування настроюється довільна кількість видів документів. Типовими прикладами видів документів є такі документи, як "Платіжне доручення", "Рахунок", "Прибуткова накладна", "Видаткова накладна", "Накладна на внутрішнє переміщення", "Прибутковий касовий ордер" і так далі. Кожен вид документа призначений для відбиття свого типу подій. Це визначає його структуру й властивості, які описуються в конфігурації.

Кожен вид документа може мати необмежена кількість реквізитів у шапці й у багатостроковій частини. Для документа створюється форма уведення - екранний діалог. При настроюванні для документа задаються також загальні характеристики: довжина номера документа, умови підтримки унікальності номерів й інших. Всі документи характеризуються номером, датою й часом.

Система автоматично підтримує журнали перехресних посилань по документах.

Документи відіграють центральну роль для основних механізмів, реалізованих компонентами системи. Всі документи (поза залежністю від виду) утворять єдину послідовність. Фактично, ця послідовність відображає послідовність подій - так, як вони відбувалися реально. Усередині дати послідовність документів визначається їхнім часом, при цьому час документа є не стільки коштами відбиття реального (астрономічного) часу уведення документа, скільки коштами, що дозволяють чітко впорядкувати документи усередині однієї дати. Дані, що вводять у документ (реквізити документа), звичайно містять інформацію про подію: наприклад, у накладній - інформацію про те, з якого складу, яких товарів і скільки відвантажено; у наказі про прийом на роботу - інформацію про співробітника, оклад, інші відомості. Крім властиво запису, для документа досить важливою властивістю є його проведення. При проведенні документ може відбити зафіксоване їм подія в механізмах, реалізованих компонентами. Наприклад, якщо встановлено компонент "Бухгалтерський облік", документ може записати бухгалтерську операцію, відбивши у вигляді проводок у бухгалтерському обліку інформацію, що втримується в документі.

Журнали документів

Журнали документів призначені для перегляду документів. Кожен вид документа може бути віднесений до певного журналу. Сам журнал документів не додає нових даних у систему, а служать тільки як засіб перегляду списку документів одного або декількох видів.

Наприклад, може бути створений журнал "Складські документи", що буде містити всі прибуткові накладні й накладні на внутрішнє переміщення.

Для журналу можуть бути визначені графи журналу, для зручності перегляду реквізитів різних видів документів, віднесених до даного журналу.

Для журналу може бути описано кілька форм його візуального подання.

Звіти й обробки

Для опису звітів і процедур довільної обробки на етапі конфігурування може бути створена необмежена кількість форм звітів. Кожна форма має свій діалог настроювання, що дозволяє визначити набір параметрів формування звітів. Наприклад, для видачі складської довідки - вибрати конкретний склад.

Алгоритм одержання звіту описується з використанням убудованої мови, при цьому може бути задіяна убудована мова запитів. Для висновку звітів може бути використаний як текстовий формат, так і спеціалізований табличний формат звітів.

Система також підтримує можливість розробки зовнішніх звітів (обробок), що зберігаються не в самій конфігурації, а в окремих файлах.

Компонента "Бухгалтерський облік"

Бухгалтерські рахунки

Бухгалтерські рахунки (далі "Рахунки") призначені для зберігання планів рахунків бухгалтерського обліку, тобто об'єктів синтетичного обліку коштів підприємства. Суть даних об'єктів цілком відповідає загальноприйнятому розумінню бухгалтерських рахунків. У компоненті "Бухгалтерський облік" властивості бухгалтерських рахунків можуть гнучко настроюватися залежно від прийнятої системи обліку в конкретній країні й на конкретному типі підприємств.

Насамперед, може підтримуватися одночасно кілька планів рахунків, кожний з яких може мати специфічні властивості. Для плану рахунків задається довжина коду рахунку й кількість рівнів субрахунків, а також кількість знаків у субрахунку кожного рівня. Для рахунків настроюються додаткові реквізити, а також форми перегляду списку й редагування рахунків.

Бухгалтерські рахунки є основою системи бухгалтерських підсумків компоненти "Бухгалтерський облік". При їхньому настроюванні задаються властивості додаткових розрізів обліку - валютного, аналітичного й кількісного.

Компонента "Бухгалтерський облік" підтримує багатомірний і багаторівневий аналітичний облік.

Крім того, настроюється можливість використання роздільника обліку. Роздільник обліку дозволяє вести облік незалежно по декількох організаціях в одній інформаційній базі.

Важливою особливістю бухгалтерських рахунків є можливість створення об'єктів як у конфігурації, так й у самій інформаційній базі. Введення конкретних рахунків у конфігурацію доцільно в тому випадку, якщо поводження самої конфігурації вимагає обов'язкової наявності самих рахунків або конкретних властивостей цих рахунків.

Види субконто

Види субконто є спеціальними об'єктами, підтримуваними компонентом "Бухгалтерський облік", для ведення аналітичного обліку по рахунках бухгалтерського обліку. Термін субконто використається для позначення набору значень, використовуваних для ведення аналітичного обліку по рахунку. У якості субконто можуть виступати основні кошти, організації, товари й інші набори об'єктів, що як реально існують, так й абстрактних. Наприклад, субконто можуть бути види бюджетів - федеральний, територіальний, місцевий.

Вид субконто ідентифікує сукупність об'єктів конкретного типу, які надалі можуть використатися для ведення аналітичного обліку. Сам по собі вид субконто не описує яких або збережених даних у системі 1С:Підприємство. При його настроюванні вказується один з існуючих типів даних, що буде визначати набір значень субконто цього виду - звичайно це довідник або перерахування. Наприклад, вид субконто "Товари" буде мати тип "Довідник. Номенклатура".

Створені види субконто вказуються для настроювання аналітичного обліку по рахунках. Для кожного рахунку допускається використання до 5 видів субконто, що дозволяє вести багатомірний аналітичний облік. Ведення багаторівневого аналітичного обліку реалізується шляхом використання багаторівневих довідників.

Операції й проводки

Відбиття рухів у бухгалтерському обліку записується у вигляді операцій і проводок. Операція є повним відбиттям у бухгалтерському обліку господарської операції, що відбулася на підприємстві.

Операція може містити кілька проводок. Проводки не існують окремо від операцій. Кожна проводка належить однієї й тільки одній операції. Операція, у свою чергу, завжди належить документу, причому в документа може бути тільки одна операція. Сама операція може записуватися при записі документа або в момент проведення, але проводки по документі формуються тільки при його проведенні. Крім того, для забезпечення ручного уведення операцій існує спеціальний вид документа "Операція", що не має власних даних, а використається тільки в якості "носія" операції, уведеної вручну. Порядок відбиття проводок у бухгалтерському обліку визначається послідовністю документів, яким належать операції.

У конфігурації описуються різні властивості операцій і проводок. І для операції, і для проводок можуть бути задані додаткові реквізити. Настроюються форми перегляду журналу операцій, журналу проводок, форма уведення самої операції.

Компонента "Оперативний облік"

Регістри

Для аналізу залишків і рухів коштів у системі 1С:Підприємство використаються регістри.

Регістр являє собою багатомірну систему зберігання залишків або оборотів. Кожен регістр на етапі конфігурації описується набором вимірів і ресурсів.

Під виміром розуміється набір значень, які деталізують рух засобів, і в розрізі яких зберігаються залишки; під ресурсом - числова величина, що є кількісним або сумовим значенням, що відображає розмір руху (залишку). Наприклад, для складського запасу товарів може бути створений регістр "Товарний запас" із двома вимірами - "Товар" й "Склад" й одним ресурсом - "Кількість". У цьому випадку система буде підтримувати залишки товарів у розрізі складів у кількісному вираженні.

Зміна залишків й оборотів по регістрах провадиться рухами регістрів. Руху регістрів записуються документами в момент проведення й мають чітко певне місце на осі часу, обумовлене датою й часом документа. Кожен документ може породжувати необмежена кількість рухів по регістрах будь-яких видів. Рухи, записані документом, належать йому й будуть автоматично віддалятися або змінюватися при видаленні або перепроведенні документа.

Для роботи в реальному часі система підтримує крапку актуальності підсумків. Вона може бути встановлена примусово, але її можуть змінювати проведені в потоці документи.

Проведені в потоці документи одержують миттєвий доступ до актуальних підсумків по всіх регістрах, наприклад, для контролю складських залишків. Хоча, зрозуміло, існує можливість проведення документа заднім числом, з одного боку, і одержання підсумків на будь-який момент - з іншої.

Підсумки по регістрах можуть бути побудовані з будь-яким набором розрізів виходячи з вимірів регістра. Так, у наведеному прикладі можна побудувати звіт про рух по товарах у розрізі складів або по складах у розрізі товарів.

Компонента "Розрахунок"

Журнали розрахунків

Журнал розрахунків призначений для зберігання даних складних періодичних розрахунків, підтримуваних компонентом "Розрахунок", і їхньої передісторії. Основною властивістю журналу розрахунків є його приналежність тому або іншому довіднику системи. Такий довідник називається довідником об'єктів розрахунку. Фактично, довідник визначає вид об'єктів, по яких ведеться розрахунок. Наприклад, це може бути: журнал розрахунків зарплати, причому списком об'єктів розрахунку буде виступати довідник співробітників; журнал розрахунків дивідендів, тоді списком об'єктів розрахунку буде виступати довідник акціонерів; журнал розрахунків амортизації - списком об'єктів розрахунку буде виступати довідник основних коштів. У процесі конфігурування настроюється необмежене число журналів розрахунку, кожний з яких буде вирішувати те або інше завдання предметної області.

Неодмінними атрибутами кожного рядка журналу розрахунків є: об'єкт, для якого даний розрахунок проведений; вид розрахунку (див. нижче), по якому даний розрахунок проведений; дата початку й дата закінчення дії даного розрахунку й результат розрахунку.

Для одного довідника можуть бути створені кілька журналів розрахунків, кожний з яких буде містити дані певної предметної області. Наприклад, у тому випадку, якщо підприємство - акціонерне товариство закритого типу, довідник співробітників може виступати списком об'єктів розрахунку для журналу розрахунків заробітної плати й для журналу розрахунків дивідендів акціонерів.

Види розрахунків

Для опису алгоритмів, по яких виконуються ті або інші обчислення, служить поняття види розрахунків. На етапі конфігурування можна описати необмежена кількість видів розрахунків. На відміну від довідників, журналів розрахунку й документів, за поняттям "вид розрахунку" не лежить реальних даних - це не більш ніж алгоритм обчислення, що оперує даними журналів розрахунку, документів і довідників.

Алгоритм виду розрахунку описується за допомогою убудованої мови. Типовими прикладами видів розрахунків є "нарахування по окладу", "прибутковий податок", "амортизація".

Групи розрахунків

Для того щоб при тих або інших розрахунках можна було оперувати не тільки результатами розрахунків по конкретних видах, але й результатами по декількох видах розрахунків, об'єднаних по певному принципі, служить поняття груп розрахунків. У системі може бути визначене необмежене число груп розрахунків, прикладами яких можуть служити: "нарахування, оподатковувані податком", "вхідні в розрахунок середньої зарплати", "оподатковувані виконавчим листом" й інші.

Типи даних, використовувані системою

Багато значень, оброблювані системою (константи, реквізити довідників, реквізити документів, виміру регістрів, реквізити форм звітів, реквізити журналів розрахунків, бухгалтерських рахунків, операцій, проводок й інші), описуються одним з доступних типів даних.

До базових типів даних, підтримуваних системою, ставляться "число", "рядок" й "дата". Однак, крім базових типів, задані в конфігурації документи, довідники, перерахування, бухгалтерські рахунки, види розрахунків, календарі також утворять типи даних. Наприклад, після введення довідника "Склади" у системі з'являється тип даних "Склади", що дає можливість увести в документ реквізит такого типу. Значення такого реквізиту буде не номером складу, а властиво посиланням на певний елемент довідника "Склади".

Крім того, всі довідники утворять загальний тип даних - довідник невизначеного виду. Всі документи також утворять тип даних - документ невизначеного виду. Всі плани рахунків утворять тип даних "рахунок невизначеного виду".

Технологічні засоби конфігурування й адміністрування системи 1С:Підприємство

Для опису специфічних алгоритмів обробки інформації й створення інтерфейсу, орієнтованого на зручне подання описаних у конфігурації даних, у системі 1С:Підприємство використається кілька технологічних механізмів.

Убудована програмна мова. Необхідність наявності убудованої мови визначена концепцією настроюваності системи.

Синтаксис убудованої мови цілком відповідає стандартам високорівневих мов.

Вона підтримує спеціалізовані типи даних предметної області, обумовлені конфігурацією системи. Робота із цими типами даних у мові організована з використанням об'єктної техніки. Мова орієнтована на користувачів різної кваліфікації. Зокрема, його відрізняє м'яка типізація даних (забезпечує швидке написання програмних модулів) і твердий контроль синтаксичних конструкцій, що зменшує ймовірність помилок.

Тому що система сполучає в собі візуальні і язикові засоби конфігурування, використання убудованої мови в системі має собитійно-залежну орієнтацію, тобто язикові модулі використаються в конкретних місцях для відпрацьовування окремих алгоритмів, що набудовують у процесі конфігурації. Так, наприклад, для документа можна описати алгоритм автоматичного заповнення реквізитів при уведенні нового документа. Дана процедура буде викликана системою в потрібний момент.

Механізм запитів. Для одержання довільних звітів складної структури в системі передбачений предметно-предметно-орієнтований механізм запитів. Дані засоби опираються на існуючу умовно-змінну структуру інформаційної бази системи, що дозволяє порівняно просто описувати досить складні запити.

Убудований текстовий редактор використається системою для створення програмних модулів убудованою мовою й для редагування документів у текстовому виді.

Однієї з особливостей редактора є можливість контекстного виділення кольорами синтаксичних конструкцій убудованої мови.

Завдяки тому, що убудована мова системи має потужні засоби маніпулювання текстами, текстовий формат може бути успішно використаний для обміну з іншими системами всілякою інформацією.

Вбудований редактор діалогів. Робота з даними і робота в інтерфейсі операційної системи MS Windows викликає необхідність довільного настроювання форм уведення й редагування інформації. Для цього в системі 1С:Підприємство існує вбудований редактор екранних діалогів.

Редактор дозволяє оформити більшість вікон, які використаються в системі для уведення й перегляду предметної інформації (форми документів, довідників, настроювання звітів).

Вбудований редактор табличних документів. Для всіх вихідних документів (первинних документів і звітів) у системі передбачений єдиний формат - формат табличних документів. Це потужні засоби, що сполучають у собі оформлювальні можливості табличної структури й векторної графіки. Таким чином, він може бути використаний як для створення невеликих документів з дуже складною структурою ліній (типу платіжного доручення), так і для об'ємних відомостей, журналів й інших подібних документів.

Редактор табличних документів надає користувачам багатий набір оформлювальних можливостей (шрифти, кольори, лінії, візерунки). Є можливість представляти інформацію в графічному вигляді (діаграми).

Однієї з головних особливостей табличного редактора є орієнтація на формування звітів за допомогою вбудованої мови системи 1С:Підприємство. Гнучка побудова звітів з його допомогою стає можливим завдяки наявності механізму маніпулювання секціями (областями документа). Редактор таблиць дозволяє маніпулювати не тільки горизонтальними, але й вертикальними секціями, що уможливлює створення звітів, масштабованих не тільки у висоту, але й завширшки.

З іншого боку, реалізована й можливість створення звіту у вигляді інтерактивної таблиці, що є одночасно інструментом введення даних, їхньої обробки й відображення результатів.

Конструктори. Конструктори - допоміжні інструменти, що полегшують розробку стандартних елементів системи 1С:Підприємство. У системі є конструктори довідника, документа, журналу документів, звіту й виду субконто. Ще п'ять конструкторів полегшують розробку програмних модулів у стандартних випадках.

Система настроювання користувальницьких інтерфейсів. Для того щоб інтерфейс конкретної конфігурації системи повністю відображав настроєні структури даних й алгоритми, у системі 1С:Підприємство, крім редактора діалогових форм і табличних документів, передбачена можливість настроювання загальних інтерфейсних компонент системи: меню, панелей інструментів, комбінацій клавіш.

На етапі конфігурування може бути створено кілька користувальницьких інтерфейсів для різних категорій користувачів (керівників, менеджерів, комірників й інших).